воскресенье, 12 июля 2015 г.

Вшанування пам'яті Героя



           Війна  забирає найкращих, гинуть справжні патріоти України! Не можливо змиритися з втратою рідною людини, а особливо якщо це  син чи брат. Зінич Ігор, який загинув  20 січня 2015 року під час другого підриву нового терміналу мав велику сім'ю - батька, матір, двох братів, племінників - велика родина сьогодні оплакує свого Героя. Для них це горе, яке завжди буде поряд, ніщо не замінить  сина чи брата. Але  ставши Народним Героєм  війни Ігор вже не належить лише своїй людині, про його подвиг мають знати в України, на його самопожертву, вірності професії та своїм у обов'язку мають навчатися вже нові покоління  медичних працівників. Саме тому, для того щоб увіковічити пам'ять Героя, 17 червня у Білоцерківському медичному коледжі, фельдшерське відділення якого Зінич закінчив у 2009 році  було відкрито  меморіальну дошку на його честь. Спеціальне рішення з цього приводу, було прийнято на засіданні виконкому Білоцерківської міської ради 9 червня 2015 року

         Меморіальну дошку на честь Героя - медика вирішили відкрити до Дня медичного працівника, дуже надіялися на те, що до цього свята  було прийняте рішення і на державному рівні щодо нагородження  Героя, раніше Зінич Ігор посмертно вже був удостоєний  найвищої нагороди волонтерів "Народний Герой України", але вже з лютого  місяця 2015 року  друзі Ігоря, побратими, волонтери добивалися, щоб  він був удостоєний звання Герой України, тому що дійсно  цього  звання заслуговує як ніхто інший, тому що своїм  життям, своїм  подвигом, врятувавши  десятки  бійців, надаючи допомогу під ворожим вогнем, нехтуючи власною безпеку, фактично взявши на себе  керівництво обороною аеропорту  після першого підриву терміналу Ігор довів, що він дійсно Герой, за такі вчинки мало нагороджувати "Орденом Богдана Хмельницького" чи "За мужність" -  це дійсно вчинок Героя України. Очікувалося, що і в Адміністрації Президента це зрозуміють і  Указ буде підписаний до Дня медичного працівника, але рішення  про державну відзнаку не прийняте  і до сьогодні.
         На відкриття меморіальної дошки, в  пам'ять про Зінича Ігоря, приїхала родина Героя, його мама, брат, волонтер - парамедик медичної служби Хотабич, яка вже зараз є радником заступника міністра оборони України Ольга Башей, відома під позивним "Кроха",  Ігоря побратими - герої - кіборги, які були разом з ним у  Донецькому аеропорту,  Рогов А.В., начальник управління охорони здоров’я Білоцерківської міської ради; Петрик Ю.Ф., начальник управління освіти і науки Білоцерківської міської ради; Ісаєнко Р.М., начальник відділу медичного страхування матеріального та кадрового забезпечення; воїни-побратими учасники АТО; головні лікарі лікувальних установ міста, воїни - афганці, зібралися студенти медичного коледжу, викладачі, співробітники навчального закладу, просто  мешканці  м.Біла церква, які  прийшли щоб вшанувати пам'ять Героя. 






            Мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки відкрив  директор Білоцерківського медичного коледжу Фуголь Володимир Васильович, дуже хвилюючим, наповнений спогадами був виступ Ольги Башей, якій  Ігор передавав поранених з  терміналу Донецького аеропорту.

          Всі виступаючі говорили про Ігоря Зінича, як мужнього воїна, який  в ході  бойових дій проявив себе не лише безстрашний "кіборг",  але і як  професіонал своєї справи. Під ворожим шквальним  вогнем  рятував поранених, за різними даними від 60 до 70 ти    бійців завдячують йому своїм  життям.


          Право відкрити меморіальну дошку була надано брату Ігоря Зінича - Петру Зіничу та директору коледжа  Фуголю В.В. Всі присутні вшанували пам'ять героя хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки.




 
             Сюжет про  пам'ятну урочисту подію показали на місцевих каналах, обласному каналі "ПравдаТут" та на центральному 5 каналі. 




9 липня журналісти порталу "Народна Армія"  Віталій СТЕЧИШИН та Валентин ШЕВЧЕНКО побували в зоні АТО та зустрілися з  побратимами Ігоря, які  поділилися своїми спогадами по мужнього медика-героя, захисника Донецького аеропорту. 





Командир взводу окремого аеромобільного батальйону лейтенант Андрій Ліснічук:

—коли було дуже моторошно, під час запеклих боїв та обстрілів він завжди був веселим та жартував. Це інколи навіть дивувало, але підбадьорювало всіх захисників аеропорту. А щодо професійних навичок «Психа» — важко повірити, що фельдшер за спеціальністю в таких умовах міг робити навіть складні, в плані лікарської майстерності, операції. А все ж таки на тому, якщо можна так сказати, операційному столі, де зазвичай ми їли, — він справді творив дива. В нього був талант від Бога.

9 січня під час однієї з атак бойовиків було важко поранено десантника Ігоря Римара. Від вибуху РПГ йому розтрощило щелепу й гортань, відірвало ліву руку… В багатьох із нас був шок від побаченого. А Ігор Зінич не розгубився, почав надавати йому першу медичну допомогу й робити все для нормалізації його стану. Саме завдяки «Психу» його тезка Ігор Римар ще зміг трохи протриматися на білому світі.

Ігор Зінич не втрачав свого настрою та позитиву до останніх днів. Навіть незважаючи на поранення, він все одно надавав медичну допомогу й водночас всіляко підбадьорював хлопців. Також пригадую момент, коли він фактично взяв на себе командування обороною аеропорту, адже знаходився там найдовше за інших і добре знав обстановку. Безумовно, він гідний звання Героя України!



Командир відділення молодший сержант Роман Калинюк:

— Я був одним із тих, кого під час оборони аеропорту врятував Ігор! Я отримав поранення 15 січня. На той момент я тримав оборону на першому посту, з кулемета прикривав основний прохід до термінала, куди власне під’їжджали наші «коробочки» з десантом, боєкомплектом, продовольством, і звідки проходила ротація й вивозили поранених. Кумулятивний снаряд з РПГ-7пробив колону, за якою я знаходився. Мене вмить привалило осколками, а потім ще й детонував сам постріл. Як зараз пам’ятаю, що хлопці, які були поруч, вигукнули: «Ще один 200-й!» А я кричу: «Я живий, я не «двохсотий!» Хлопці, витягуйте мене звідси!» Прибігли товариші з моєї 9-ї роти та відволокли вглиб термінала. Одразу підбіг Ігор, на ходу розрізав увесь мій одяг та оглянув рани. На лівій нозі було найскладніше поранення: м’які тканини були розірвані майже до кістки. Він швидко надав мені необхідну медичну допомогу й пізніше доглядав мене, наче малу дитину. За день підходив щонайменше разів із десять, оглядав рани.

Евакуювати поранених при постійних атаках ворога не було змоги. Ігор Зінич, хвилюючись за нас, не знаходив собі місця, постійно сварився й вимагав нашої евакуації. На четвертий день, коли я починав втрачати свідомість і готувався «на небо», Ігор злісно наказав покласти мене у проході до термінала. Зрештою, з 19 на 20 січня мене та багатьох інших поранених евакуювали. Це був крайній борт. Якби не його наполегливість, я б, напевне, там і залишився. Він врятував мені життя, як і багатьом іншим хлопцям…

Одного дня в нас було 18 поранених. Але він кожному приділяв час. Ніхто з них тоді не став «двохсотим». Я вважаю, що він — герой, саме тому я й розповідаю про нього. До цього я ніяких інтерв’ю нікому не давав! Це людина з великої літери, яка заслуговує на найвищу нагороду.

Командир відділення молодший сержант Віталій Пясецький:



— Перед заїздом в аеропорт нас вишикував командир батальйону і сказав: «Хлопці, вам дуже пощастило, принаймні в тому, що в терміналі є Ігор Зінич. Ті, кому він надає першу медичну допомогу, як правило, залишаються живими. Лікарі, які приймають евакуйованих з аеропорту, захоплюються його роботою».

Під постійними обстрілами у суцільній темряві, хаосі Ігор героїчно виконував свою роботу — рятував людей.17 січня його й самого поранило під час обстрілу. Та він себе «трьохсотим» не вважав, сам перебинтував собі голову й надалі допомагав хлопцям.

Ігор Зінич врятував життя моєму другові Феді Мецюрі. Товаришу згодом вирізали частину печінки й легень. Але та перша медична допомога, яку надав Ігор, була найголовнішим етапом спасіння побратима.

19 січня мене евакуювали з легкими осколковими пораненнями обличчя й ноги. Того дня мав виїхати й Ігор Зінич та він залишився в терміналі й виконав свій обов’язок до кінця.

Як розповідали згодом товариші, після другого підриву термінала Ігор отримав серйозні травми хребта. З-під завалу його витягнули, та йому було страшенно боляче навіть сидіти. Так загинула людина, якою захоплювалися всі мої товариші.


І вже дуже  цікаво, то все таки підпише Президент України Петро Порошенко подання  про присвоєння Зіничу Ігорю звання Героя України чи держава  вшанує Героя, чи його подвиг залишиться  не поміченим державними мужами???. Проте, як там не було, для всіх хто знав Ігоря Зінича, його рідних, друзів, побратимів він  справжній Герой - Герой України!!! Вічна йому пам'ять та шана!!! 




Комментариев нет:

Отправить комментарий